Історія
Узгір'я, де сьогодні стоїть Цитадель розташоване на ключових підступах до міста з південно-східного та південно-західного напрямків, північна частина узгір'я була досконалим плацдармом для вогневого контролю території середмістя, а також для контролю шляхів зі Львова в Комарно та в Стрий. З розвитком крупнокаліберної артилерії і поліпшенням її вогневих характеристик північна частина узгір'я (у випадку її опанування ворогом) могла становити значну небезпеку для міста, тому у XVII ст. розпочато роботи по фортифікації даної території.
У вересні 1635 року королівським інженером-фортифікатором Ф. Геткантом було складено проект новітньої оборонної лінії виконаної на засадах староголандської школи бастіонової архітектури. Оборонна лінія йшла «… поза гору Познанську і Шемберга, поза шпиталь Св. Лазаря …», а при накладенні прорису даного проекту на сучасну підоснову — ми бачимо, що одна з південно-західних куртин лінії Ф. Гетканта проходить по території пізнішої Цитаделі. Деякі укріплення вищезгаданої оборонної лінії було споруджено, їх фрагменти читаються на карті Львова Ж. І. Десфілля (1766 р.) та ін. Можна припустити, що на даній території існував один з фрагментів оборонної лінії Ф. Гетканта, але це припущення потребує подальших комплексних досліджень.
У 1635—1640 роках на західній частині Жебрацької (Калічої) гори, під керівництвом А. Прихильного та Я. Боні, було споруджено мурований шпиталь і костел Св. Лазаря. Цей сакральний комплекс мав важливе оборонне значення як укріплений форпост з південного заходу від середмістя.
Під час облоги Львова військами Б. Хмельницького у 1655 році на Познаньській (Пелчинській) горі, з метою обстрілу середмістя, була розташована російська батарея важкої артилерії, яка будучи вагомим силовим аргументом, становила значну загрозу мешканцям Львова.
У 1672 році під час облоги Львова військами султана Мухамеда IV під керівництвом Капудана Баші, турки, опанувавши гору Шембека (Вроновських), спорудили на ній комплекс потужних земляних укріплень (шанців), з яких досить вдало обстрілювали середміську територію. Креслення Турецьких шанців знаходиться на датованій 1835 роком карті міста Львова з околицями, віднайденій М. Бевзом у Віденському Військовому Архіві. На цій карті на території пізнішої Цитаделі (на горі Шембека (Вроновських)) зображено потужний бастіоновий комплекс у формі замкнутого неправильного багатокутника, підписаний як Турецькі шанці. Можна стверджувати, що досліджувані укріплення були споруджені базуючись на засадах староголандської школи фортифікаційної архітектури XVII ст.
Під час «Весни Народів» 2 жовтня 1848 року з Жебрацької (Калічої) гори австрійський гарнізон, за наказом командуючого військами в Галичині генерала В. Гаммерштейна, обстрілював охоплений збройним повстанням Львів.
Після цього для забезпечення стабільності на захоплених територіях та для попередження можливої російської окупації австрійський уряд 24 жовтня 1848року видав указ L6096: «знайти й організувати відповідні споруди під артилерію та воєнні запаси, які малими силами могли б стримати народ». Того ж року була створена спеціальна комісія для вибору місця під будівництво цитаделі. Очолив комісію В. Гаммерштейн, до її складу увійшли окружний директор фортифікацій — інженер-підполковник артилерії Шварцлейтер та підполковник артилерії фон Ельбенштейн. Комісія детально вивчила всі існуючі військові об'єкти. Спочатку була ідея застосувати для будівництва Цитаделі вже існуючі казарми, розміщені у «Червоному кляшторі» (колишній Театинській колегії), але даний об'єкт, розташований під горою Високий Замок, можна було захопити без особливих труднощів (контролюючи територію вогнем з Високого Замку). Казарми Яблоновських, Великі і Малі казарми біля Жовківського гостинця й казарми Фердинанда також не відповідали ряду вимог комісії. Також розглядались ділянки під будівництво: площа Св. Юра та гора Шембека (Вроновських). Перевагу надали горі Шембека з ряду причин, а саме:
- дане узгір'я було зручним стратегічним пунктом;
- артилерія, розміщена на цій території повністю контролювала місто (цьому підтвердження — результати вищезгаданого обстрілу Львова від 2.10.1848 року);
- плато з трьох сторін стрімко обривалось, крутий схил від сучасної вул. Коперніка надійно захищав від лобових атак;
- поблизу був Стрийський гостинець, що значно полегшувало переміщення і маневр військ;
- з півдня, значною перешкодою для можливих нападників був Пелчинський став, який, у разі потреби, мав постачати воду для гарнізону.
- на той час гора Шембека (Вроновських) була малозаселена;
- поруч був будинок для військового виховання хлопчиків (в сумі це значно зменшувало затрати на купівлю території).
На думку комісії, кількість гарнізону повинна була сягати 400—500 осіб, пропонована артилерія — дві батареї гармат і гаубиць (у сумі 24 стволи) та дві батареї ракет системи Конгріва. Пропозиції комісії Гамерштейна були розглянуті і затверджені у Відні, на роботи по спорудженню об'єктів Цитаделі було виділено 150 000 флоринів. Хто був автором комплексу укріплень Цитаделі — невідомо. Згідно досліджень В. Вуйцика, в архівних джерелах датованих 1852 роком, у зв'язку з викупом територій під будівництво оборонного комплексу Цитаделі згадуються прізвища двох архітекторів — службовців Будівельної Директорії Намісництва Х. Реззінга та Й. Вандрушки, які, займаючись оцінкою експропрійованих будинків, визначали місця під розташування споруд Цитаделі. Можливо, вони й були авторами проекту укріплень львівської Цитаделі, хоча прямих згадок про це немає.
Австрійські інженери-фортифікатори влаштували Львівську Цитадель як центр військового табору, до складу якого, окрім Цитаделі, входили три великих шанці системи Ф. Шолля. Шанці, розміщені на відстані не більше 1,3 км. від середини Цитаделі і 1 км. від її південних позицій, подвоювали дальність вогню Цитаделі і захищали її територію. У 1888 році для контролю над основними дорогами, було збудовано дев'ять допоміжних фортів в радіусі 4 км. від центру Цитаделі. У 1912—1914 роках у радіусі 8 км. від Цитаделі було розташовано 11 фортів: Грибовичі I і Грибовичі II, Дубляни, Лисиничі, Сихів, Зубра, Сокільники, Скнилів, Рясне, З'явленська гора.
Цитадель складалася з двох великих круглих фортів, або бастіонів, як їх називали офіційно, двох малих і центрального укріплення. Форти були розташовані по кутах чотирикутника, центральне укріплення — між ними. Все це було підсилене системою ровів з перекинутими через них дерев'яними мостами. Згідно з проектом, протягом 1852—1854 років на території узгір'я було споруджено такі об'єкти:
- головний корпус казарм (V-подібний у плані);
- дві квадратних у плані вежі, розміщені на деякій віддалі від торців казарми;
- чотири вежі Максиміліана (дві більших з внутрішнім діаметром 36 м. розміщені на північ від казарм, а дві менших з внутрішнім діаметром 18 м. розміщені від казарм на південь).
Дані об'єкти були оточені оскарпованими фосами, через які йшли дерев'яні мости. Комунікаційні ходи між вежами, під'їзди тощо було влаштовано під захистом земляних укріплень, у південній лінії яких було влаштовано потужну в'їзну браму. З метою маскування вогневих точок — оборонний периметр було засаджено каштанами і акаціями. Деякий час на території Цитаделі існували стайні для військових коней. У 1888 році біля казарм було влаштовано криницю глибиною 47 м., пізніше — викопано ще одну, глибиною понад 30 м., обидві криниці таки мали воду, але згодом висохли. Для запасу води у вежах було влаштовано цистерни. У східній частині узгір'я було закладено город для офіцерської кухні. Планувалось, що у випадку народних заворушень та інших негараздів, на території укріплень Цитаделі могли переховуватись австрійські урядовці, військовослужбовці і родини офіцерів. У 1931 році на даній території були додатково споруджені нові бараки за проектом інженера В. Лімбергера.
У Першій світовій війні Львівська Цитадель та оточуючі її пояси фортів не відігравали важливої мілітарної ролі. У 1914 році, не демонтувавши укріплення, австрійські війська без опору залишили місто. У 1914—1915 роках у Цитаделі розміщувався російський гарнізон.
У 1918—1939 роках на Цитаделі був розташований полк польської піхоти. Під час Другої світової війни на території Цитаделі діяв табір для радянських військовополонених Stalag-328 «Tsutadell». Для підсилення охорони гітлерівці спорудили систему невеликих бетонних дотів, розташованих по колу на схилах гори. Через концтабір «Tsutadell» пройшло 280 тисяч чоловік, з них 140 тисяч вмерло від голоду і хвороб. В 1941 році 300 в'язнів втекло з табору. Втеча не мала успіху, бо, по-перше, втікачі не знали міста, по-друге, зовнішній вигляд та незнання місцевої говірки видавало їх. Майже всі вони були схоплені через кілька годин. Лише кільком вдалося (при підтримці місцевого населення) вийти з міста і добратися до партизанів.
Після війни споруди Цитаделі використовувались як казарми.
Тепер тут — склади. Недавно було прийнято рішення про виведення їх з території цитаделі. Уже давно висловлювалася думка про необхідність спорудження пам'ятника жертвам гітлерівського концтабору.
